Батькам п'ятикласників

У п’ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з'являються нові шкільні предмети.

П’ятий клас – це не тільки новий етап у навчанні, це і новий етап у розвитку особистості.

Поступово змінюється основна діяльність. Головним у житті дитини спілкування, якому діти у цей період присвячують більшість свого вільного часу. Навчання поступово відходить на другий план. Але у п’ятому класі інтерес до навчання зберігається майже у всіх дітей. Тому цей час найкращій для того, щоб навчити дитину вчитися! Для цього необхідно показати дитині, як правильно розподіляти час, відведений на виконання домашніх завдань, навчити виділяти головне під час читання.

У п’ятому класі дитина дуже емоційна, навіть у ставленні до навчальних предметів. Діти із задоволенням беруться за все, що їм до вподоби. Але, зустрівшись з першими труднощами, швидко втрачають зацікавлення у предметі. Емоційність п’ятикласників така висока, що навіть добрі емоції можуть викликати негативну дію.

П’ятикласники дуже активні, багато хочуть зробити, але мало що вміють. Тому необхідно підтримувати їх ініціативність, допомагати у справах.

Якщо ваша дитина має якісь особливі риси характеру (імпульсивність, образливість, підвищену чутливість тощо) або здоров’я, негайно повідомте про це класного керівника.

Знайдіть час познайомитися з вчителями-предметниками. Чим раніше ви це зробите, тим легше буде подолати перешкоди, які будуть виникати у процесі навчання.

Якщо ваша дитина чимось ображена, не треба негайно йти до школи і звинувачувати вчитиме. Дитина, безумовно, говорить вам правду, але це тільки її бачення проблеми. Прислухайтесь і до інших учасників подій, тоді ви можете адекватно сприйняти події, що сталися.

Пам’ятайте, ви не зможете все життя прожити за дитину, вона повинна навчитися розв’язувати конфліктні ситуації самостійно.

Часто ви можете почути від своєї дитини, що їй тяжко, раніше було краще. Не підтримуйте цих розмов. Краще допоможіть дитині пристосуватися до нових умов життя. Вашій дитині зараз важко. Ви повинні бути поряд, щоб допомогти дитині перерости цей період!

Чому діти не хочуть вчитися? Більшість батьків вважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна лінь. Але та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить справа не в природній ліні! А в чому ж?

1.У панічному страху невдачі.Страх на стільки сильний, що він заважає дитині зосередитися. При чому дитина на відміну від дорослого далеко не завжди усвідомлює те, що з нею відбувається: від цього розгублюється ще більше. Поведінка цих дітей не передбачувана. Вигляд у них відчужений, майже безтурботний. Насправді дитина глибоко травмована шкільними невдачами і, якщо цю травму вчасно не усунути, може розвинутися так званий шкільний невроз. А він чреватий і нервовими зривами, і різними психічними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.

2.В об’єктивних труднощах.Якщо ваша дитина постійно ухиляється, наприклад, від занять з математики, не поспішайте навішувати на неї ярлик патологічного ледаря. Можливо, їй не дається логічне мислення. У цьому випадку, після того як труднощі залишилися позаду, вона зазвичай перестає ухилятися від уроків.

3.У бажання привернути до себе увагу.Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність – це мало не єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.

«Коли все нормально, мама мене не помічає. У неї дуже багато роботи», - чесно признаються вони. Такі діти не сідають у день за уроки, а чекають приходу батьків із роботи і потім цілий вечір «тягнуть резину», не даючи їм не хвилини спокою.

Погрози і покарання у цьому випадку неефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за її жадання любові. Тому перш за все батьки повинні оточити сина або дочку теплом і турботою. І навіть якщо їм здається, що вони отримують все це із лишком.

Коли дитина робить уроки, присуньтеся до неї ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вушко що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне не гарячкувати і не вважати втраченим той час, яким ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Як допомогти дитині у навчанні? Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Перша причина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво…

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв'язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

• Перша умова шкільного успіху п’ятикласника – безумовне прийняття дитини, незважаючи на невдачі, які її вже спіткали або можуть спіткати.
• Обов’язковий прояв батьками інтересу до школи, класу, в якому вчиться дитина, до кожного прожитого нею шкільного дня. Неформальне спілкування зі своєю дитиною після шкільного дня.
• Обов’язкове знайомство з її однокласниками й можливість спілкування дітей після школи.
• Неприпустимість фізичних засобів впливу, залякування, критики на адресу дитини, особливо в присутності інших (членів родини, однолітків).
• Врахування темпераменту дитини в період адаптації до шкільного навчання. Повільні й нетовариські діти набагато довше звикають до класу, швидко втрачають до нього інтерес, якщо відчують з боку дорослих і однолітків насильство, сарказм і жорстокість.
• Надання дитині самостійності в навчальній роботі й організація обгрунтованого контролю за її навчальною діяльністю.
• Заохочення дитини, і не тільки за успіхами у навчанні. Моральне стимулювання досягнень дитини.
• Розвиток самоконтролю, самооцінки й самодостатності дитини. Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик в одній зі своїх книг опублікував правила, які допоможуть батькам підготувати дитину до самостійного життя серед однолітків у школі під час адаптаційного періоду. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їхньою допомогою готувати дитину до дорослого життя:
• Не віднімай чужого, а своїм ділися.
• Попросили – дай, намагаються відняти – захищай.
• Кличуть грати – іди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.
• Грай чесно, не підводь своїх товаришів.
• Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Двічі ні в кого нічого не проси.
• Будь уважним усюди, де потрібно виявити уважність.
• Через оцінки не плач, будь гордим.
• Із вчителями через оцінки не сперечайся й на вчителя за оцінки не ображайся.
• Намагайся все робити вчасно й думати про гарні результати, вони обов’язково в тебе будуть.
• Не зводь наклепів і не наговорюй ні на кого.
• Намагайся бути акуратним.
• Частіше кажи: давай дружити, давай грати, давай разом підемо додому.
• Пам’ятай! Ти не кращий за всіх, ти не гірший за всіх!

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ УЧНІВ 5 КЛАСУ

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник - учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою - початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя».

Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі. Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній - все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.

Шановні батьки! Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, слов ників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

Як забезпечити гармонійне навчання дитини?

У цьому періоді батькам можна скористатися рекомендаціями фахівців Філадельфійського дитячого центру по забезпеченню «гармонії між домашнім та шкільним життям дитини»:

1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляємо з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про його однокласників, справи у класі, шкільні предмети, педагогів.

2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини. Якщо між вами та вчителем виникають серйозні розбіжності, докладіть усіх зусиль, щоб мирно розв’язати їх, навіть якщо доведеться спілкуватися для цього з директором школи. Інакше ви можете випадково поставити дитину у незручне положення вибору між відданістю вам і повагою до свого вчителя.

3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень. Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.

4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми - купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися - купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.

6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

1. Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2. Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

3. Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Рекомендації батькам з успішної адаптації п’ятикласників до нових умов навчання

Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Тест для батьків

Інструкція: на кожне твердження слід дати відповідь "так" чи "ні"

1. Я розвиваю в дитині позитивне сприйняття його можливостей, здібностей.

2. Я надав кімнату або частину кімнати виключно для занять дитини.

3. Я привчаю дитину (з мінімальною допомогою і, як правило, самостійно) вирішувати свої проблеми, приймати рішення, піклуватися про свої обов'язки.

4. Я показую дитині можливості знайти книги і потрібні для її занять матеріали (використовуючи особисті, суспільні, шкільні бібліотеки).

5. Я ніколи не відмовляю дитині в проханні почитати їй.

6. Я постійно беру дитину в поїздки, подорожі, на екскурсії по цікавих місцях (відвідини музеїв, театрів та інше).

7. Я вітаю ігри і спілкування моєї дитини з друзями.

8. Я часто виконую разом з дитям одну і ту ж справу.

9. Я піклуюся про фізичне здоров'я дитини ( харчування, гартування зарядка, заняття спортом).

10. Я стежу, щоб малюк дотримувався режиму дня: вставав і лягав в один і той же час, мав годинник для занять, прогулянок, ігор і так далі

Оцінка тесту

Порахувати кількість плюсів (відповідь "так"). Кожна позитивна відповідь оцінюється в один бал. Розділивши отриману суму на 10 (кількість тверджень) отримуємо середньоарифметичне число.

1-й рівень (1- 0,7 балу)

Ви правильно організовуєте шкільне життя дитини. Ваша дитина має всесторонні інтереси, підготовлений до спілкування з дорослими і товаришами. При такому вихованні ви можете розраховувати на хороші успіхи в навчанні.

2-й рівень (0,6-0,4 балу)

У вас можуть виникнути деякі проблеми в навчанні дитини. Задумайтеся, чи є ви надзвичайно активними, чи не блокуєте ви "поле свободи" дитини, чи досить часу дитя спілкується з однолітками? Ваші роздуми дозволять вам визначити оптимальну стратегію виховання.

3-й рівень (0,3-0 балів)

У вашому досвіді просліджується головна помилка - надмірна опіка дитини, підміна зусиль дитини власною активністю. Ви недостатньо даєте йому спілкуватися з однолітками, заважаєте йому набувати соціального досвіду.

Допоможемо агресивній дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітків – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4. Не можна використовувати фізичних покарань.

5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітків.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітків до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

•Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

•Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

•Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

•Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

•Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

•Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «роз ототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

•Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

•Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

•Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Що робити, якщо дитина не відходить від комп’ютера

Поради батькам

Ø Діти 7−9 років

Діти молодшого шкільного віку використовують Інтернет не лише вдома, а й у друзів та школі. Батьки мають виробити відповідні правила щодо використання Інтернету їхніми дітьми. Діти віком від 7–9 років вже можуть розуміти побачене. Однак вони не вміють користуватися інформацією (зображеннями, текстами або звуками), яку пропонує Інтернет, зокрема тією, яка не відповідає їхнім віковим особливостям. Розповіді про це та пояснення різних речей, з якими діти можуть зіткнутися в Інтернеті, допоможуть їм стати відповідальними і спроможними працювати самостійно і безпечно в онлайні. Щоб допомогти своїм дітям, батьки можуть поділитися власними думками та досвідом щодо використання Інтернету.

Діти у віці 7–9 років ще потребують нагляду та контролю з боку батьків під час використання Інтернету. Батькам потрібно виробити правила щодо використання Інтернету їхніми дітьми, а потім коригувати їх у міру дорослішання дітей.

Удома використовувати Інтернет варто в присутності батьків. Це гарантує, що батьки будуть поруч з дітьми у будь-якій проблемній ситуації.

Дитина може ще не бути спроможною самостійно визначити надійність веб-сайту, тому повинна завжди звертатися по дозвіл до батьків, перш ніж розмістити особисту інформацію в Інтернеті.

Чат-кімнати та інші види публічного онлайнового спілкування можуть бути все ще непідходящими для дитини. Адреса електронної пошти, використовувана у цьому віці, має бути спільною сімейною адресою електронної пошти.

Створення облікового запису для дитини з обмеженими правами користування допомагає їй навчитися використовувати комп’ютер самостійно.

Програми фільтрування також можуть запобігти доступу до непідходящих сайтів, але батьки все ще повинні контролювати дітей під час користування ними Інтернетом.

Ø Діти 10–12 років

Школярі, можливо, вже знають, як використовувати Інтернет у різних цілях. Батьки можуть підтримати свою дитину, ознайомившись із сайтами, якими користуються їхні діти вдома, дізнатися про їхнє хобі або інші інтереси, пов’язані з мережею. Дорослі можуть також використовувати Інтернет для планування певних подій, які стосуються всієї сім’ї. Це дає змогу батькам і дітям обговорювати сайти, які є надійними і заслуговують на довіру, а також де можна знайти достовірну та якісну інформацію. Щоб дізнатися, як перевірити веб-сайт, скористайтеся порадами, що містяться за адресою http://www.demos-internet.ru/services.ssl.description.html.

Діти у віці 10–12 років усе ще потребують контролю з боку батьків, а також мають дотримуватися правил використання Інтернету. Однак деякі діти можуть порушувати правила й уникати нагляду батьків, якщо вони вважають, що їх занадто обмежують або не задовольняють потреб.

Батьки мають домовитись із дітьми про те, що їм дозволено робити в Інтернеті, а що - ні.

Узгодьте з дітьми, яку особисту інформацію вони можуть розміщувати в Інтернеті, а також розкажіть їм про ризики, пов’язані з розкриттям такої інформації.

Діти вже зацікавлені у використанні чатів, тому батьки повинні розповідати їм про безпечне спілкування, а також слідкувати за тим, як їхня дитина спілкується в онлайні.

Діти цікаві й допитливі, тому батьки повинні особливо наголосити на потребі безпечного й обережного використання Інтернету.

Необхідно регулярно оновлювати засоби безпеки комп’ютера.

Ø Діти 13–15 років

Для дітей у цьому віці Інтернет стає частиною їхнього життя. Вони знайомляться з людьми і проводять чимало часу в онлайні, шукають необхідну інформацію стосовно шкільних занять або інтересів. Завдяки більш високому рівню грамотності це відкриває багато можливостей використання Інтернету. Іноді батькам складно дізнатися про те, що роблять їхні діти в мережі. У цьому віці діти також ризикують і випробовують свої можливості — технічні обмеження і заборони можуть не бути ефективним шляхом посилення безпеки.

13–15-річні діти можуть тримати у секреті те, що роблять в Інтернеті, особливо якщо батьки раніше не цікавилися, як їхня дитина використовує мережу. Тому важливо відкрито спілкуватися і зацікавитися тим, що робить дитина в Інтернеті.

Діти у віці 13–15 років, як і раніше, повинні дотримувати встановлених правил використання Інтернету.

Деякі підлітки все ще не спроможні оцінювати певні речі й потребують порад дорослої людини, наприклад, у таких питаннях, як розміщення особистих даних в онлайні.

Питання етики і відповідальність користувача Інтернету — важливі теми для розмови. Наприклад, незаконні завантаження, етикет у мережі та авторські права. Діти повинні нести відповідальність за те, що вони публікують у мережі, включаючи їхню особисту інформацію або інформацію, яка може бути незаконною.

Батькам варто проявляти інтерес до «онлайнових друзів» дитини, а також знати, хто та людина, з якою їхня дитина познайомилася й збирається зустрітися.

Батькам слід уникати занадто емоційних реакцій, навіть якщо вони дізнаються про те, що трапилося щось «неприємне», коли їхня дитина була в мережі. Батьки все ще можуть скеровувати дитину до відповідного змісту. Наприклад, існують гарні доступні онлайнові ресурси про сексуальність та здоров’я, призначені для молодіжної аудиторії. Молодь має бути упевнена в тому, що вони можуть поговорити з батьками про будь-що, що примушує їх почувати себе незручно в мережі.

До ризику стати інтернет-залежним найбільше схильні діти, у яких не складаються відносини з однолітками й батьками, які намагаються віднайти заміну живому спілкуванню у віртуальних іграх і чатах. У розмові з дитиною важливо не протиставляти Інтернет реальному життю, а показати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина занадто захоплена іграми-стрілялками? Добре! Запропонуйте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільного телефона або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомів самооборони й т. ін. Сходіть разом до спортзали, знайдіть підходящу спортивну секцію.

Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису — цікавість! Добре знаючи свою дитину, Ви обов’язково знайдете в навколишньому світі речі, які її зацікавлять, і в цьому пошуку Вам знов-таки зможе допомогти Інтернет.

Скільки часу можна проводити дитині за комп’ютером?

Умовно безпечний час, який може проводити дитина за комп’ютером (у хвилинах), можна обчислити, помноживши кількість років, що виповнилися дитині, на два. Наприклад, якщо їй десять років, то для неї умовний безпечний час складає 20–30 хвилин. Після цього обов’язково має бути перерва не менше ніж на 1 годину. Вибір напряму розвитку дитини, звичайно ж, стоїть за батьками, їм вирішувати: грати їхнім дітям у комп’ютерні ігри чи ні, але ще раз хочеться звернути увагу на те, що живе, довірливе, дружнє спілкування з дітьми ніколи не замінить комп’ютер.

Пам’ятайте, що використання комп’ютера дитиною будь-якого віку повинно супроводжуватися постійною увагою і супроводом батьків. Тільки постійний контроль, довірливі стосунки між дитиною і батьками зможуть забезпечити виховання критичності мислення і можливість усвідомлення корисної та негативної інформації.

Пам’ятка батькам обдарованих дітей.

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач.

• Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.
• Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.
• Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.
• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.
• Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.
• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.
• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.
• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

Лист-звернення дитини до батьків

Не псуйте мене. Я чудово знаю, що я не повинен отримувати всього, про що прошу. Я просто перевіряю вас. Не бійтеся виявляти твердість щодо мене. Я віддаю перевагу цьому. Це дозволяє мені знати міру і місце.
Не застосовуйте силу по відношенню до мене. Інакше це навчить мене вважати, що сила — це все, що має значення.
Не давайте марних обіцянок. Це підірве мою довіру до вас.
Не піддавайтеся на мої провокації, коли я говорю і роблю речі, які засмучують вас. Інакше я знову намагатимуся добитися такої «перемоги».
Не засмучуйтеся, якщо я говорю, що не люблю вас. Просто я хочу, щоб ви пошкодували про те, що зробили по відношенню до мене.
Не примушуйте мене відчувати себе малюком. Я компенсую це тим, що поводитимуся так, ніби я — «центр Всесвіту».
Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити сам. Якщо це відбудеться, я вимагатиму, щоб ви обслуговували мене завжди.
Не звертайте уваги на мої безглузді витівки. Ваша підвищена увага допоможе їх закріпити.
Не робіть мені зауваження у присутності інших людей. На зауваження я реагуватиму лише наодинці, без сторонніх.
Не намагайтеся мене повчати в конфліктній ситуації. Я все одно нічого не почую, а якщо почую, то не стану реагувати. Поговоріть зі мною тоді, коли ваш гнів поступиться місцем здоровому глузду.
Не намагайтеся мене весь час повчати. Ви здивувалися б, дізнавшись, як добре я знаю, що таке «добре» і що таке «погано».
Не примушуйте мене вважати, що помилки, зроблені мною, це — злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не вважаючи при цьому, що я ні на що не здатний.
Не прискіпуйтеся до мене і не бурчіть. Інакше мені доведеться прикинутися глухим, щоб якось захиститися.
Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я, дійсно, відразу не зможу її пояснити.
Я спробую сам собі і вам пояснити свою поведінку, але на це треба час. Не забудьте, що я розвиваюся, а значить, експериментую. Таким чином я вчуся. Примиріться, будь ласка, із цим. Не оберігайте мене від наслідків моїх вчинків. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.
Не відмахуйтеся від мене, якщо я ставлю вам прямі запитання. Інакше раптом можете виявити, що я перестав вас питати і шукаю потрібну інформацію там, де мені її пропонують.
Школи не вважайте, що вибачитися переді мною — нижче за вашу гідність. Ваше чесне вибачення і визнання своїх помилок викликає у мене теплі почуття до вас.
Ніколи не стверджуйте, що ви досконалі і непогрішимі.
Не турбуйтеся про те, що ми проводимо дуже мало часу разом. Варто потурбуватися про те, як ми з вами його проводимо.
Не дозволяйте моїм страхам порушувати у вас тривогу. Інакше я дійсно злякаюся. Демонструйте мені вашу мужність і хоробрість.

Не забувайте, що мені потрібні ваші розуміння і підтримка.

Ставтеся до мене так, як ставитеся до своїх друзів. Я теж хочу бути вашим кращим другом.
Не забувайте, ваші добрі думки і теплі побажання, які ви даруєте мені, згодом повернуться до вас сторицею.Пам’ятайте, що у вас є найбільше диво на світі. Це диво я — ВАША ДИТИНА!
Як забезпечити безпеку дітей в мережі Інтернет
Пропонуємо декілька рекомендацій, які слід взяти до уваги:
·розміщуйте комп’ютери з Internet-з’єднанням поза межами кімнати вашої дитини;
·поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з яким вони спілкуються в он-лайні, довідайтесь як вони проводять дозвілля і чим захоплюються;
·цікавтесь які веб сайти вони відвідують та з ким розмовляють;
·вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль в Windows*;
·наполягайте на тому, щоб ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм он-лайновим другом без Вашого відома;
·навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;
·контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);
·цікавтесь чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;
·навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в он-лайні. Вони не повинні використовувати Інтернет мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим та хуліганських дій;
·переконайтеся, що діти консультуються з Вами, щодо будь-яких фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет мережу;
·інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;
·розмовляйте як з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет, це не тільки осередок розпусти та жорстокості, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації. Та найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а, насамперед, оберігаєте. Дитина повинна Вам довіряти.

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

Крок 1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
Крок 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить, відчуває.
Крок 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам`ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.
Крок 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають надто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.
Крок 5. Намагайтеся побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами поводилися несправедливо.
Крок 6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре. Заохочуйте її докладати зусиль до цього. Хваліть за хорошу поведінку.
Крок 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили щось неправильно по відношенню до дитини.
Крок 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
Крок 9. У кожній сім`ї є свої правила. Будьте послідовним в їх дотриманні і намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.
Крок 10. Не забувайте про власні потреби. Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

«ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ВИХОВАННЯ ЩАСЛИВИХ ДІТЕЙ»(від американського психолога доктора Віктора Клайна):

1. Не марнуйте часу дитини.
Створивши сприятливе середовище можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку маляти на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне. Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.
Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборі друзів, у сім’ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежать від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.
Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків (дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх (не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість (одяг, манери); можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній (як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом».
Телевізор, відео, ПК, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля екрана часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання. Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні. “Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.

5. Виховуйте відповідальність, порядність.
Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що — погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6. Навчити дитину шанувати сім’ю.
Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Гармонійне сімейне життя – це, насамперед, т.о прав’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.

7. Подбайте про гарне оточення дитини.
Якщо ви живете на соціально-психологічному смітнику, дітям важко буде вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянди. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким товаришують ваші діти, поцікавтеся репутацією школи, яку вони відвідують.

8. Привчайте дитину до праці.
Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху. Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою. Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю

9. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.
Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах. Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить. Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.

10. Будьте вимогливими.
Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Тест «Чи добрі ви батьки?»

1.Чи слідкуєте Ви за статтями в журналах, програмами радіо і телебачення на теми виховання? Чи читаєте Ви книжки за такою тематикою?

2.Чи вважаєте провину Вашої дитини результатом упущення Вами якихось моментів у вихованні?

3.Чи є Ви з чоловіком (дружиною) є однодумцями у вихованні дітей?

4.Чи приймаєте допомогу Вашої дитини в будь-якій справі, навіть якщо справа від цього не виграє?

5.Чи забороняєте Ви щось дитині й наказуєте її лише тоді, коли це цілком виправдано і необхідно?

Чи вважаєте Ви послідовність найголовнішим із усіх педагогічних принципів?

6.Чи вважаєте Ви, що середовище й оточення – це фактори, які суттєво впливають на виховання дитини?

7.Чи вважаєте Ви спорт і фізкультуру важливим фактором гармонійного розвитку дитини?

8.Як Ви вважаєте, що краще: просити про щось свою дитину чи наказати їй це зробити?

9.Якщо Вам доводиться казати дитині: «У мене не має вільного часу» або «Зачекай, доки я не закінчу роботу», чи стає Вам від цього неприємно?

За кожну позитивну відповідь поставте собі - 2 бали, за відповідь «Іноді» - 1 бал, за негативну відповідь - 0.

Якщо ви набрали:

Менше 6 балів - справи ваші кепські. Спробуйте негайно розпочати вивчення азів батьківського вміння виховувати;

Від 7 – 14 балів - поняття про батьківські обов’язки у вас є, але треба більше уваги і часу приділяти дітям, більше спілкуватися з ними;

Більше 15 балів - ви справляєтеся зі своїми батьківськими обов’язками, але не тіште себе тим, що робите усе можливе – в цій області немає меж.

Пам’ятка батькам, діти яких стоять на порозі підліткового віку

1. Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що рідна.

2. Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я».

3. У цей час починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, у неї часто змінюється настрій, виникають конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків.

4. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

5. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка у сім’ї, у школі.

6. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

7. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

8. Дитина має підвищений рівень тривожності.

9. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду.

10. Розширюється коло спілкування.

11. Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

12. З’являються нові авторитети.

13. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

14. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників. А не диктаторів.

« Як допомогти дитині підготуватись до іспитів»

1. Допоможіть дитині усвідомити те, що кількість балів не є ідеальним виміром її можливостей.

2. Підбадьорюйте дитину, хваліть її за те, що вона робить добре.

3. Не підвищуйте її тривожність на передодні іспитів.

4. Контролюйте режим підготовки дитини, не допускайте перевантажень.

5. Допоможіть дитині розподілити темп підготовки по днях.

6. Привчайте дитину орієнтуватись у часі та розподіляти його.

7. Напередодні іспитів забезпечте повноцінний відпочинок.

« Як знизити напругу у дитини перед іспитами»

· Націлюйте дитину на позитивний результат.

· Створіть дитині сприятливі, доброзичливі, комфортні умови напередодні іспиту.

· Підбадьорюйте дитину, хваліть її за те, що вона робить добре.

· Частіше говоріть дитині, що ви вірите в неї, у її сили й можливості, що в неї все вийде.

· Забезпечте оптимальний режим дня дитини, щоб запобігти її перевтомі: допоможіть раціонально розподілити час між підготовкою та відпочинком, щоб уникнути перевтоми.

· Зверніть увагу на харчування дитини: під час інтенсивної розумової напруги їй необхідна різноманітна їжа і збалансований комплекс вітамінів. Такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага і т.п., стимулюють роботу головного мозку.

· Не критикуйте дитину після іспиту.

· Вона повинна виспатись.

АДАПТАЦІЯ!!!!

ШАНОВНІ БАТЬКИ! Намагайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п*ятикласник відчув Вашу підтримку та допомогу.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

Щасливі діти-щасливі і батьки!

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

* Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

* Не перехвалюйте дитини, але й не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

* Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

* Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть достоїнства іншого і покаджіть, що вона ваша дитина також може досягти цього.

* Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати, справи.

* Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Пам’ятка батькам:

1. Спілкуватися з дітьми не менше 3-4 годинина добу.Під час суспільно корисної праці (до 1год).Під час спільного спілкування з природою(до 1год). Під час години сімейного читання ( до 30хвилин).Під час ігор і занять спортом (до 1-2 год надень).

2. Ніколи не починайте розмову в люті,роздратуванні.

3. Ніколи не відповідайте агресією на агресивну поведінку своєї дитини.

4. Пам’ятайте ! Виховання – це робота, яка обов’язково має бути приємною.

5. Відома американська журналістка іписьменниця Ерма Бомбек дуже влучно висловилась: «Дитина найбільше потребує вашоїлюбові саме тоді, коли найменше на неї заслуговує».

Психологи радять, для того щоб ваша дитина була щасливою, її потрібно 8 раз на день поцілувати і обійняти, незалежно від того чи їй 6 років чи 16.Бажаю щастя, миру, злагоди і благополуччя вашим сім’ям.

АСТРОЛОГІЧНИЙ ПСИХОТИП ДІТЕЙ

ОВЕН

(21 березня-20 квітня)

Енергійна, життєрадісна дитина, тягнеться до всього нового, активно досліджуючи світ навколо себе. Словам не вірить, вчиться тільки на власному досвіді. Дещо уперта, свавільна. Не любить, коли її обмежують. У дівчаток часто з’являються хлоп’ячі риси.

У дитини багата уява, вона сповнена враженнями. Дуже збуджується у занадто жвавих іграх, тож потім дуже важко її заспокоїти. За все береться з ентузіазмом, але її запал. Як солома, - яскраво спалахує і швидко гасне. Активна і непосидюча, вона спочатку діє, а потім думає. Але мислить вона дуже логічно. Якщо стикається із серйозними перешкодами, кидає й переходить до чогось іншого, не менш цікавого. Схильна зважати тільки на себе, не звертаючи уваги на почуття інших людей.

Вчиться не рівномірно. Встигає з тих предметів, які любить, нехтуючи рештою. Не можна допускати це відставання, але й не можна вимагати від неї бути круглим відмінником.

Хворіє вона бурхливо, з високою температурою, але хворобу долає швидко. Заняття спортом дадуть вихід її енергії, але уникайте видів спорту, в яких можливі травми голови.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· не ступайте з нею в суперечку, на ваше слово вона відповість десятьма;

· ваші вимоги повинні бути зрозумілими, логічними;

· коло її обов’язків має бути чітко обкресленим;

· неорганізованість долайте м’яко і спокійно, не наполягайте;

· після школи дайте дитині короткий відпочинок, потім відразу ж садіть її за уроки, щоб вона не виконувала їх допізна, адже дитина потребує повноцінного нічного сну (більше середньої норми), оскільки витрачає дуже багато енергії (якщо поскаржиться на головний біль – її нервова система перевантажена).

Примітка: дитина, що народилася в останні три дні того або іншого знаку, запозичує і риси психотипу, що йде наступним.

СКОРПІОН

(23 жовтня-21 листопада)

Дитина цього знаку переповнена енергією, і їй обов’язково необхідно дати вихід, інакше буде вередливою, упертою або робитиме все навпаки. Їй потрібна серйозна справа, краще за все пов’язана з пізнанням навколишнього простору. Дівчатка сильно відрізняються від хлопчиків: вони милі й привабливі, тоді як хлопчик схильний до крайнощів і неодмінно прагне вийти за межі дозволеного.

У вихованні абсолютно не припустима тактика наказів і заборон – перш ніж удатися до покарання, спробуйте впливати переконаннями та домовленостями. Властива дитині критичність дозволяє їй піддавати сумніву чужі думки.

У зовнішній поведінці вона може бути м’яка, але внутрішнє емоційне життя у неї дуже напружене. Свої права і речі вона відстоюватиме наполегливо. Її нелюбов до порядку – це небажання підкорятися чужим вимогам. Появу молодшого брата чи сестри вона переживатиме дуже гостро, хворобливо ревнує батьків.

Рано починає прагнути самостійного життя. Вчитися може добре, якщо захоче. Але може вчитися й абияк, демонструючи свою незалежність від загальної думки, хоча думка однолітків означає для неї багато. Якщо вона відчує, що може самостверджуватися у навчанні, «викладеться» цілком. У навчанні їй допоможуть гостра цікавість та аналітичний розум.

Якщо вона часто застуджується, млява-це не через недолік сну, а від невикористаного надлишку енергії. Їй потрібні постійні фізичні навантаження, краще за все спортивні секції, де регулярні заняття допоможуть подолати незібраність.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· статеве виховання треба починати раніше, зробіть це якомога простіше, щоб ослабити пекучий інтерес до цієї таємниці;

· ніколи не ображайте і не принижуйте дитину, не вимовляйте образливих слів на її адресу при сторонніх;

· вона потребує вашої довіри і дуже не байдужа до вашого захоплення нею, готова зробити майже неможливе, щоб довести вам свою значущість. Використовуйте цю якість!

СТРІЛЕЦЬ

(22 листопада-20 грудня)

Життєрадісна, правдива, сповнена надій дитина, яка розкривається у спілкуванні. Не любить обмежувати себе ні в їжі, ні в розвагах, ні в життєвому просторі.

Здатна самостійно організовувати себе, достатньо лише познайомити її з правилами поведінки. Їй приносить задоволення дотримання ритуалів. Її привертають урочисті церемонії.

Коло читання у неї дуже широке, її активність спонукає її до дії, тому смак до книг доцільно вчасно прищепити.

Добре працює, якщо бачить мету. Багато означають оцінки і висловлена при всіх похвала. Вона і сама не проти похвалитися своїми успіхами. Якщо у неї щось не виходить, вона починає нервувати і конфліктувати. Конфлікти в школі можуть виникати й тому, що не любить як фамільярності, так і зневажливого ставлення.

Прагне завоювати авторитет у суспільній діяльності.

Здоров’я залежить від душевного стану. Непригноблюваній дитині не страшні застуди і порушення дієти. У невдах опірність різко спадає. Скарги на неприємні відчуття під грудиною і правому підребер’ї свідчать про порушення в роботі печінки.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· залиште дитині певну свободу для саморозвитку і не пригнічуйте її дріб’язковими турботами, контролем і надмірною опікою, - відчуваючи недовіру дорослих, вона сама втратить довіру до них;

· у вихованні спирайтеся на її почуття честі й обов’язків;

· допоможіть їй позбавитися надмірної прямолінійності.

ВОДОЛІЙ

(20 січня-19 лютого)

Товариська і дуже приваблива дитина. У перші роки життя випробовує вас на міцність. Вона порушуватиме ваші заборони, відмовиться робити те, що ви від неї вимагаєте, і виберете саме те, і виберете саме те, що ви найбільше підкреслюєте. Тому не оточуйте її зайвими заборонами, але в найголовнішому ви повинні бути непохитні. Якщо ви поступитеся, то поступатиметеся регулярно, але, якщо ви відчуєте вашу внутрішню силу, вона вас поважатиме.

Дуже наполеглива у своїх бажаннях, але внутрішньо дуже логічна й розумна як для її віку. Не пригнічуйте її інтерес до всього нового і не відштовхуйте від себе. У своєму розвитку вона дуже тягнеться до старших, прагнучи обігнати свій вік. Читання цю дитину привертає більше, ніж іграшки, і читає вона все поспіль. Із старшими братами і сестрами тримається незалежно, молодших опікає. Тварина в будинку – для неї велика радість. У колективі однолітків почувається вільно.

Навчання дається Водолію легко: йому притаманна посидючість, але треба підтримувати в ньому інтерес до знань, звертаючи його увагу на незвичайне в кожному предметі.

Цій меті чудово послужить участь в олімпіадах, читання книг з серії «Цікава наука».

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· не сприймайте занадто серйозно запальність дитини, помовчіть, і вона швидко стихне, якщо ж ви сперечатиметеся з нею, вона рознервується надовго;

· стосовно здоров’я їй корисні рухомі ігри на повітрі, турпоходи, тривалі прогулянки, дихальна гімнастика;

· приділяйте увагу зубам і мигдалинам – туди потрапляє інфекція. Простежте за роботою печінки і жовчного міхура;

· не перешкоджайте прагненням удосконалити щось вдома, дещо з нововведень може виявитися дуже корисним.

РИБИ

(20 лютого- 20 березня)

Дитина безкорислива, сприйнятлива і вразлива. Не любить брехати, але часто може відрізнити правду від вигадки, оскільки цілком живе у фантастичному світі своєї уяви. Головне завдання- прищепити їй елементи реалізму. У свідомій брехні їй дорікати не можна-вона сама вірить тому, що розповідає. Дух суперництва їй чужий, але самостійність в неї розвинути можна. Ставте перед нею проблемні завдання, весь час їх ускладнюючи. Вона не витримує тривалого навантаження, великої відповідальності, усе може викликати в неї психічний зрив. Вона завжди готова допомогти, але не любить бути лідером.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· використовуйте чутливість дитини- це співчутлива душа;

· прагніть переконати дитину в її власних можливостях;

· підкреслюйте результати, отримані завдяки її проникливості і передбачливості;

· покажіть, що ви поважаєте її;

· уникайте образливих слів, що принижують гідність дитини.

ДІВА

(22 серпня-23вересня)

Терпляча, охайна, акуратна й обов’язкова дитина. Добре вписується у сімейні правила, але хоче постійного й уставленого розпорядку життя, не любить частих змін і боїться несподіванок. Їй подобається все логічне, точне, конкретне.

У батьках шукає надійної опори, їй необхідно треба бути впевненою, що її не кинуть напризволяще.

Вчитися буде старанно, вчитель для неї – великий авторитет. Якщо погано вчиться, причин може бути дві- або потопає в дрібницях і не бачить головного, або за цим ховається серйозне емоційне напруження в школі й удома.

Посидючій Діві доцільно робити невеликі, але часті паузи, ввечері раніше відправляти спати, щоб уникнути перевтоми. Можуть виникати проблеми зі шкільними сніданками: Діва розбірлива і дуже гидлива.

Чутливий орган-кишечник, всі стреси сильно на ньому позначаються.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· ніколи не дорікайте за те, що дитина захоплена роботою, - не зрозуміє, адже Діва – завзятий трудівник;

· намагайтеся якомога менше дорікати взагалі: на помилки вказуйте м’яко- вона частіше і сильніше за інших здатна відчувати себе винною;

· підтримуйте будь-які паростки ініціативи, керувати Дівою легко, але ініціативи їй часто не вистачає;

· не демонструйте дитині свою заклопотаність її здоров’ям, вона трохи недовірлива;

· корисно учити її співати.

ТЕРЕЗИ

(23 вересня-22жовтня)

Мало не найголовніше для дитини-гармонія у близькому оточенні, особливо в сім’ї.

Добродушна і весела, непримхлива дитина, вона дуже чуйно реагує на конфлікт, може навіть захворіти. Сама вона ретельно уникає конфліктів, прагне пом’якшити атмосферу, готова піти на компроміс, не прагне перемогти в суперечці за будь-яку ціну. Їй не властивий дух змагань, близька співпраця. У дитини розвинене відчуття справедливості, і судить вона неупереджено.

Тонке сприйняття краси і відчуття гармонії допомагає виробити у дитини добрий смак. Товариська, легко сходиться з людьми, зберігаючи при цьому внутрішню незалежність. Дуже уважна до свого зовнішнього виду. У дівчаток це часто перетворюється на хворобливу проблему – їм здається, що вони непривабливі.

Не схильна демонструвати свої труднощі і проблеми, поділиться ними тільки у разі встановлення близького контакту.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· орієнтувати цей психотип треба на професію, не пов’язану з тривалою й одноманітною роботою, дитині потрібна можливість проявити ініціативу;

· у фізичному плані слід звернути увагу на зміцнення м’язів спини, корисно займатися гімнастикою, танцями;

· особливо дівчаток треба берегти від застуди і переохолодження тазової області;

· звернути увагу на роботу сечовивідних шляхів;

· ніколи не зачіпайте їх відчуття справедливості, інакше замість ягняти побачите перед собою тигра.

КОЗЕРІГ

(21грудня-19січня)

Це «кішка, яка ходить сама по собі». Емоційні контакти міцні, але при цьому дитина внутрішньо дещо відчужена, заглиблена в себе й сором’язлива, хоча і приховує це. У неї є внутрішня серйозність і дорослість. Відповідаючи на питання, їй потрібно обов’язково пояснювати, чому вийшло саме так, а не інакше. Досить практична і володіє внутрішньою організованістю. Приклад сприймає краще, ніж пораду.

Трохи примхлива, дуже самолюбива й образлива. Не вимагайте, щоб вона визнала свою провину і просила вибачення: ви зустрінете наполегливий і мовчазний опор. Краще дайте їй можливість виправити помилку, а потім похваліть.

Близьких друзів у неї багато, але вона вибирає їх самостійно.

У навчанні прагне опанувати загальний метод. Невдачі можуть підсилити її невпевненість у собі, і вона може зовсім закинути цей предмет. Дитині потрібний успіх, щоб знайти упевненість. Гостра реакція на справедливість вчителя теж може вплинути на її навчання.

Їй може важко даватися гімнастика і плавання, але саме цим і слід займатися Козерогу.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· до води привчайте з раннього дитинства й обов’язково загартовуйте – у зрілому віці це допоможе уникнути ревматизму, проте не перестарайтеся в загартовувані, бо для дитини холод-велике навантаження;

· використовуйте її бажання бути корисною, доручайте їй посильні справи, поясніть дитині чітко, що треба зробити, і не стежте за кожним її кроком: вона не терпить нав’язливості;

· вітайте зібрання її друзів у вас вдома;

· хваліть його тільки за справу, незаслужену похвалу вона не сприймає;

· не турбуйтеся, якщо вона розвивається дещо сповільнено, - її здібності розкриваються в зрілому віці;

· не критикуйте за непіддатливість – це її сила. Вона не зрозуміє ваших докорів і вашого небажання співпрацювати з нею. Намагайтеся бути її союзником, вона прийме вашу допомогу і винагородить вас сторицею.

РАК

(21червня-21липня)

Вразлива дитина, відчуває щонайменші нюанси у ставленні до себе. Її треба любити всією душею, сміятися з нею і щиро їй співчувати. Вона боїться спати в темряві, боїться залишитися наодинці, боїться, що мама забуде забрати її з дитячого садку тощо. Не глузуйте над її страхами і пам’ятайте: заспокоюючи її, ви самі повинні бути спокійні-дитині легко передаються ваші тривоги і невпевненість. Вона відповідність на чуйність і турботу батьків любов’ю і прихильністю, буде дуже довірливою і домашньою.

Дівчаток можна рано підключати до домашніх справ, і незабаром вони стануть добрими помічницями. Якщо візьметься за прибирання, вичистить і вилиже всі кути й закуточки. Але регулярно підтримувати порядок не може. На її столі постійний безлад.

Не дуже упевнена в собі й чутлива до думки оточуючих, вона не легко адаптується в дитячому колективі.

У школі для неї добре ставлення вчителя буде важливіше за зміст предмета. В улюбленого вчителя вона вчитиметься дуже добре. На уроці може бути неуважною, в цей час дитина перебуває у світі своєї уяви.

Цю дитину постійно треба підштовхувати. Її безвольність, як вам здається, хай вас не турбує- в дитині є тиха завзятість, але тільки в тому, що вона сама вважає важливим для себе.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

· частіше запрошуйте її друзів у гостини, на своїй території вона відчуває себе впевненіше;

· не ведіть її весь час за руку – дитині треба вчитися самостійності;

· уважно стежте за її харчуванням: травна система – її слабке місце, особливо шлунок;

· будьте обережні у виразах, бо вона чутлива, уявляє собі більше за те, що існує насправді;

· не втрачайте нагоди показати дитині, що ви уважні і сприйнятливі до щонайменших проявів її уваги до вас;

· проявляйте до неї участь, огорніть її теплом вашої любові, і миліше за вас їй ніхто не буде.

До відома батьків!!!

· Останніми роками кількість самогубств серед молоді зросла втричі, кожен дванадцятий підліток віком 11-17 років намагається вчинити спробу самогубства; кількість закінчених суїцидів серед юнаків в середньому втричі більше, ніж серед дівчат, дівчата намагаються вкоротити собі в 4 рази частіше, ніж юнаки.

ПРИЧИНИ САМОГУБСТВ:

· Страх перед покаранням-19%

· Душевна хвороба-18%

· Домашні прикрощі-18%

· Пристрасті-6%

· Грошові втрати-3%

· Перенасиченість життям-1,4%

· Фізичні хвороби-1,2%

· Нерозділене кохання-41%

· Нереалізованість і почуття самотності-20%

· Вживання наркотиків і алкоголю-15%

· Страх перед тим, що мрії та плани батьків щодо життя підлітка нереалізовані-25%.

ІНФОРМАЦІЯ ДО РОЗДУМІВ:

· Найчастішою причиною спроби самогубства серед підлітків-це сімейні конфлікти з батьками;

· На другому місці –загроза втрати близької людини (нерозділене кохання);

· На третьому місці-несправедливе ставлення, звинувачення.

У 15% суїцидів вчинено повторні спроби самогубства.

ПОРАДИ БАТЬКАМ:

· Будьте уважні до ознак депресії і стресу у підлітка;

· Не думайте, що він не здатний наважитися на самогубство;

· Будьте уважним слухачем;

· Не пропонуйте невиправданих розрад;

· Не сперечайтеся, стикаючись із суїцидною загрозою підлітка;

· Оцініть ступінь ризику самогубства;

· Не залишайте підлітка на одинці;

· Зверніться по допомогу до фахівця (психолог, соціальний педагог).

ПСИХОЛОГ БАТЬКАМ

«СТИЛІ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯ»

Авторитарний (владний) стиль характеризується прагненням батьків максимально підкорити своєму впливу дітей, припиняти їхню ініціативу, жорстко домагатися своїх вимог, повністю контролювати їхню поведінку, інтереси і навіть бажання. Це досягається за допомогою постійного контролю над життям дітей і покарань. У ряді родин це проявляється в нав’язливому прагненні повністю контролювати не тільки поведінку, але й внутрішній світ, думки і бажання дітей, що може призводити до гострих конфліктів. При такому стилі виховання взаємодія між батьками і дітьми відбувається з ініціативи батьків, діти проявляють ініціативу лише якщо є потреба одержати санкцію на які-небудь дії. Комунікація спрямована переважно або винятково від батьків до дитини.

Такий стиль, з одного боку, дисциплінуючи дитину і формуючи в неї бажані для батьків установки й навики поведінки, з іншого боку - може викликати в них відчуження до батьків, ворожість стосовно навколишніх, протест і агресію найчастіше разом з апатією і пасивністю.

Опікунський стиль виховання – прагнення батьків постійно бути з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Дитину оточують надмірною увагою, вона займає головне місце в сім’ї. Її здатність до самоствердження різко обмежується.

Зазнавши труднощів повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолання, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості, підвищується рівень тривожності, розвивається почуття безпорадності, комплекс неповноцінності. Дитина підсвідомо приховує цей комплекс не тільки від оточення, а й сама не хоче про нього нічого знати. Стан фантазування змінюється поганим настроєм і пригніченістю. Можуть з’явитися відхилення у поведінці – прагнення штучно змінити психічний стан. Людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь, щоб утекти від реальності, позбутися комплексу неповноцінності.

Ліберальний стиль виховання- ліберальні батьки це повна протилежність авторитарним: вони майже або зовсім не обмежують поведінки дітей. У такій ситуації діти практично позбавлені батьківського керівництва. Навіть якщо вчинки дітей сердять і виводять із рівноваги, ліберальні батьки намагаються стримати свої почуття. Більшість з них настільки захоплюються демонстрацією безумовної любові, що припиняють виконувати безпосередні батьківські функції, зокрема встановлювати необхідні заборони для своїх дітей. Д. Бомрінд вважає, що ліберальні батьки ставляться до дітей із сердечністю й душевною теплотою, приймають їх такими, якими вони є.

Як не дивно, але діти ліберальних батьків теж можуть бути агресивними й неслухняними. До того ж вони схильні потурати своїм слабинкам, імпульсивні і часто не вміють себе поводити на людях. У деяких випадках вони стають активними, рішучими й творчими людьми.

Демократичний стильхарактеризується прагненням батьків встановити теплі стосунки з дитиною, залучаючи її до вирішення проблем, заохочуючи ініціативу й самостійність. Батьки, встановлюючи правила і твердо проводячи їх у життя, не вважають себе бездоганними і пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їхнє обговорення дітьми; у дитини цінується як слухняність, так і незалежність. Довіра до дитини в принципі відрізняє тип контролю над нею в порівнянні з авторитарним стилем виховання, робить основними засобами виховання схвалення і заохочення. Зміст взаємодії визначається не тільки батьками, але й у зв’язку з інтересами й проблемами дитини, яка охоче виступає його ініціатором. Комунікація має двосторонній характер: і від батьків до дітей, і навпаки.

Такий стиль сприяє вихованню самостійності, відповідальності, активності, дружелюбності, терпимості. У реальності авторитарний і демократичний стилі виховання в чистому виді зустрічаються не так уже часто. Звичайно в родинах практикуються компромісні варіанти, які ближче до одного або іншому полюсу. Крім того, старші члени родини можуть реалізовувати не ідентичні один одному стилі (наприклад, батько - більш авторитарний, мати - демократична).

Психологи вважають, що оптимальним для сімейного виховання вважається демократичний стиль, якому притаманний високий рівень вербального спілкування між дітьми й батьками; готовність батьків прийти на допомогу дітям; віра батьків в успішну самостійну діяльність дитини; адекватний батьківський контроль.

Вітаю батьків з новим навчальним роком! Успіху Вам!

ПОРАДИ БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Шановні батьки! У вас підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів. Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим. Зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

13. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ПІДЛІТКІВ

1.Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2.Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3.Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4.Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6.Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7.Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8.Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9.Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10.У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11.Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12.Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13.Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14.Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15.У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Правила батьківської поведінки в організації навчання дитини

1.Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2.Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

3.Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.

4.Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.

5.При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

6.Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.

7.Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

8.Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

Як розвинути навички саморегуляції в дитини

Батьки дворічної дитини можуть щодня зіштовхуватися з їїістериками. Це очікувано та знаходиться в межах вікової норми. Однак, коли дитина досягає шкільного віку, а її поведінка все така ж імпульсивна – це свідчить про проблеми з контролем емоцій.

Саме в умінні контролювати свої емоції полягає різниця між дворічною й п'ятирічною дитиною. Допомогти дитині навчитися контролювати себе – головне завдання батьків у цьому віці. Іноді й старшим дітям важко справлятися з емоційними імпульсами, навіть якщо вони не супроводжуються нападами істерики.

Що таке саморегуляція?

Саморегуляція – це здатність контролювати свої емоції й поведінку в залежності від ситуації. Вона охоплює вміння справлятися з сильною емоційною реакцією на різні стимули, що травмують, уміння заспокоїтися, коли ви засмучені, а також уміння справлятися з роздратуванням без емоційних спалахів. Ці навички допомагають нам досягати життєвих цілей, попри непередбачуваність зовнішнього світу й наші власні почуття.

Що таке емоційна нестабільність?

Проблеми з саморегуляцією проявляються в дитини по-різному. Це залежить від її психічних особливостей. Деякі діти виявляють емоції миттєво – їхня емоційна реакція настільки потужна, що вони не можуть її сповільнити. В інших дітей емоції накопичуються, вони можуть досить довго не проявляти їх. З часом це призводить до спалахів гніву або роздратування.

Для дітей з обома видами емоційної реакції важливо навчитися справлятися з бурхливими емоціями, знаходити більш ефективні способи їх вираження (або хоча б менш руйнівні), не втрачати самовладання встресових ситуаціях.

Причини проблем із саморегуляцією в дітей

Заведено вважати, що здатність людини емоційно контролювати себе залежить від їїтемпераментуй індивідуальних особливостей. У дітей при цьому на перший план виходить темперамент. Деякі діти бурхливо реагують, коли батьки хочуть їх викупати або перевдягнути. У майбутньому в них більш вірогідна поява проблем із саморегуляцією.

У той же час велике значення в розвитку саморегуляції дитини має оточення. Коли батьки докладають великих зусиль, щоб заспокоїти її – вона бачить в батьках зовнішнє джерело емоційного спокою, при цьому її навички самодисципліни не розвиваються. Якщо така ситуація повторюється знову й знову – у дитини формується очікування, що батьки повинні її заспокоїти. Дітям, що страждають від синдрому дефіциту уваги або тривожності, важко самостійно навчитися керувати своїми емоціями. Їм потрібна допомога батьків або фахівців.

Як навчити дитину саморегуляції?

На думку психологів, істерика – це неадекватна (неконструктивна) реакція дитини на певний стресовий фактор. Батькам або вихователям необхідно допомогти дитині заспокоїтися й навчити реагувати більш адекватно.

До навички саморегуляції потрібно ставитися так само, як і до будь-якої іншої навички (наприклад, соціальної або навички навчатися). Потрібно навчити дитину цього й забезпечити практичне застосування. Якщо розглядати бурхливі емоційні реакції малюка саме як недостатньо розвинену навичку, а не як погану поведінку, це дає більш конструктивне рішення проблеми.

Розвиваючи в дитини навички саморегуляції, важливо не уникати емоційно складних ситуацій, допомагаючи малюку справлятися з ними, а всіляко підтримувати до того часу, поки він не навчиться справлятися з такими ситуаціями самостійно.

Уявіть ситуацію, яка викликає у вас сильні негативні емоції. Наприклад, дитина довго не може вирішити просту задачу. Якщо батьки занадто бурхливо висловлюють негативні емоції з цього приводу – тим самим вони викликають негативні емоції в дитини. Дитина, замість того, щоб зрозуміти, що складне завдання засмучує її та шукати шляхи його вирішення, думає, що її засмучують батьки, змушуючи вирішувати задачу.

У такій ситуації потрібно підтримати дитину, допомогти їй зробити перші кроки. Упоравшись зістресом, вона зможе вирішити задачу до кінця. Можна також робити перерви через деякий час. При цьому важливо стежити за часом йхвалитидитину за докладені зусилля.

Якщо дитина емоційно реагує на прохання батьків припинити грати в комп'ютерну гру, підтримка також може виявитися корисною. Запропонуйте дитині пограти ще 2-3 хвилини, після чого вона повинна буде встати з-за комп'ютера. Так ви шанобливо сприймете прохання дитини пограти й водночас зможете домогтися від неї бажаного результату.

Практикуйтеся

Тренування – ще один спосіб навчитися саморегуляції. Наприклад, якщо дитина впадає в істерику в магазині, заходьте туди з дитиною ненадовго, коли вам не потрібно робити серйозні покупки. Дозвольте дитині потренуватися тримати себе в руках.

Батьки іноді відчувають розчарування, якщо їм не відразу вдається навчити дитину контролювати себе. Важливо розуміти, що розвивати дану навичку необхідно з того рівня, який буде під силу дитині. Замість того, щоб відмовитися від поставленої мети, розбийте її на кілька етапів й почніть з більш простого рівня.

Наприклад, якщо ви не можете змусити дитину чистити зуби вранці, почніть з того, що привчіть її витискувати пасту на зубну щітку. Похваліть дитину, якщо вона навчиться робити це правильно, а потім переходьте до більш складних дій.

Якщо дитина запізнюється вранці до школи, почніть з того, що привчіть її вдягатися до 7:15. Як тільки дитина зможе виконувати цю дію вчасно – встановіть час для сніданку тощо. Поділ кінцевої мети на етапи сприяє її досягненню.

Навчіть дитину аналізувати свій стан

Батьки та вчителі повинні запастися терпінням, допомагаючи дитині справлятися зі стресовими ситуаціями. Дайте їй стільки часу для розвитку навичок саморегуляції, скільки їй буде потрібно. Не засуджуйте й не критикуйте дитину: говоріть їй, чому вона відреагувала неправильно в тій чи іншій ситуації, і як потрібно вчинити наступного разу.

Діти краще вчаться приймати зважені рішення, коли їхнібатьки схильні до самоаналізу й обдумування своїх вчинків. Слід привчати дитину аналізувати свої емоції й поведінку. Такі навички корисні як для дітей, так і для дорослих.

У результаті, кращим способом розвинути в дитини навички саморегуляції є підтримка батьків і тепла сімейна атмосфера.

МЕТОД “Я-ПОВІДОМЛЕНЬ” ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ КОНТАКТУ З ДИТИНОЮ І ДОРОСЛИМИ

На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленнями» невелика. Більше того, другі звичніші і «зручніші». Однак у відповідь на них дитина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати.
Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті, містить випад, звинувачення або критику в сторону дитини.

Ось типовий діалог:

– Коли ти нарешті почнеш прибирати свою кімнату ?! (Звинувачення.)
– Ну вистачить, так. Зрештою, це моя кімната!
– Як ти зі мною розмовляєш ?! (Засудження, загроза.)
– А що я такого сказав?

«Я-повідомлення» має ряд переваг в порівнянні з «Ти-повідомленням».

1. Воно дозволяє вам висловити свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються пригнічувати спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не призводить до бажаного результату. Як вже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ми чи ні. І якщо сердиті, то вона, в свою чергу, може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить все навпаки: замість миру – війна.

2. «Я-повідомлення» дає можливість дітям ближче пізнати нас, батьків. Нерідко ми закриваємося від дітей бронею «авторитета», який намагаємося підтримувати будь-що. Ми носимо маску «вихователя» і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть взагалі щось відчувати. Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж – робить дорослого ближчим.

3. Коли ми відкриті і щирі у вираженні своїх почуттів, діти стають щирими в вираженні своїх. Діти починають відчувати: дорослі їм довіряють, і вони теж можуть довіритися.

Ось лист однієї мами, яка запитує, чи правильно вона вчинила.

«Ми розійшлися з чоловіком, коли синові було шість років. Зараз йому одинадцять, і він став глибоко, свідомо, але більше в собі, сумувати за батьком. Якось вирвалося у нього: “З татом я пішов би в кіно, а з тобою не хочеться”. Одного разу, коли син прямо сказав, що йому нудно й сумно, я сказала йому: “Так, синку, тобі дуже сумно, напевно, від того, що немає у нас тата. Та й мені невесело. Був би у тебе тато, у мене чоловік, було б нам жити набагато цікавіше”. Сина як прорвало: притулився до мого плеча, полилися тихі гіркі сльози.
Поплакала нишком і я. Але нам обом стало легше. Я довго думала про цей день і десь в глибині душі розуміла, що зробила правильно. Чи не правда?”

Мама інтуїтивно знайшла правильні слова, сказала хлопчикові про його переживання, а також розповіла про своє ( «Я-повідомлення»). І те, що обом стало легше, що мама і син стали ближче один до одного, – найкращий доказ дієвості цих методів. Діти дуже швидко засвоюють від батьків манеру спілкування. Це стосується і «Я-повідомлення».

І останнє, висловлюючи своє почуття без наказу або догани, ми залишаємо за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді – дивно – вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Навчитися посилати «Я-повідомлення» непросто.Потрібні тренування, і на перших порах важко буде уникати помилок. Одна з них полягає в тому, що іноді, почавши з «Я-повідомлення», батьки закінчують фразу «Ти-повідомленням».

Наприклад:«Мені не подобається, що ти така неакуратна!»Або«Мене дратує це твоє пхикання!»
Уникнути цієї помилки можна, якщовикористовувати безособові фрази, безособові займенники, узагальнюючі слова.Наприклад:

– Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками.
– Мене дратує, коли діти скиглять.

Наступна помилка викликана острахом висловити почуття справжньої сили.
Наприклад, якщо ви приходите в жах побачивши сина, який б’є по голові кубиком свого молодшого братика, то у вашому вигуку слід висловити силу цього почуття. Фраза: «Мені не подобається, коли хлопчики так роблять», – тут ніяк не підходить, дитина відчує фальш.

Ю.Б Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?“

МЕТОД “АКТИВНОГО СЛУХАННЯ” ЯК ОДИН З ЧУДОВИХ ПРИЙОМІВ НАЛАГОДИТИ КОНТАКТ З ДИТИНОЮ

В цьому уривку з книги Ю.Б. Гіппенрейтер детально розповідається про такий чудовий прийом, як “активне слухання”. Якщо ви знаєте, що це і активно користуєтесь ним – іще раз актуалізуйте всі нюанси, прочитавши статтю. Якщо ж метод для вас новий – спробуйте! І поділіться в коментарях своїми враженнями. Насправді цей спосіб вести діалог застосовуйте не тільки до дитини, але і до дорослих!

Причини труднощів дитини часто бувають заховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй не допоможеш. У таких випадках краще всього …дитину послухати.Правда, інакше, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже докладно описали спосіб «активного слухання». Що ж це означає – активно слухати дитину? Ось кілька ситуацій:

· Мама сидить в парку на лавці, до неї підбігає її малюк в сльозах: «Він забрав мою машинку!».

· Син повертається зі школи, в серцях кидає на підлогу портфель, на питання батька відповідає: «Більше я туди не піду!».

· Дочка збирається гуляти; мама нагадує, що треба одягнутися тепліше, але дочка вередує: вона відмовляється надягати «цю уродская шапку».

У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з нею обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити – це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання (або стан), «чуєте» її.

Для цього найкраще сказати, що саме, на вашу думку, відчуває зараз дитина. Бажано назвати «по імені» це її почуття або переживання.

Активно слухати дитину – значить «повертати» їй в бесіді те, що вона вам повідала, при цьому позначивши її почуття.

Повернемося до наших прикладів і підберемо фрази, в яких батьки називають почуття дитини:

СИН: Він забрав мою машинку!

МАМА: Ти дуже засмучений і розсерджений на нього.

СИН: Більше я туди не піду!

ТАТО: Ти більше не хочеш ходити в школу

ДОЧКА: Не буду я носити цю страшну шапку!

МАМА: Тобі вона дуже не подобається.

Швидше за все такі відповіді здадуться вам незвичними і навіть неприродними. Набагато легше і звичніше було б сказати: – Ну нічого, пограється і віддасть … – Як це ти не підеш до школи ?! – Перестань вередувати, цілком пристойна шапка!

При всій удаваній справедливості цих відповідей вони мають один спільний недолік: залишають дитинунаодинці з її переживанням. Своєю порадою або критичним зауваженням батьки хіба повідомля.ють дитині, що її переживання неважливе, воно не приймається до уваги.

Навпаки, відповіді за способом активного слухання показують, що батьки зрозуміли внутрішню ситуацію дитини, готові, почувши про неї більше, прийняти її. Таке буквальнеспівчуттямами чи тата справляє на дитину зовсім особливе враження (не менше, а часом набагато більший вплив воно робить і на самих батьків). Багато батьків, які вперше спробували спокійно «озвучити» почуття дитини, розповідають про несподівані, часом чудодійні результати. Ось два реальні випадки.

Мама входить в кімнату дочки і бачить безлад.

МАМА: Ніна, ти все ще не прибрала в своїй кімнаті?

ДОЧКА: Ну, мам, потім.

МАМА: Тобі дуже не хочеться зараз прибирати.

ДОЧКА (несподівано кидається на шию матері): Мамочка, яка ти у мене чудова!

Інший випадок розповів тато семирічного хлопчика.

Вони з сином поспішали на автобус. Автобус був останній, і на нього ніяк не можна було спізнитися. По дорозі хлопчик попросив купити шоколадку, але тато відмовився. Тоді ображений син став саботувати татовий поспіх: відставати, дивитися по сторонах, зупинятися для якихось «невідкладних» справ. Перед татом постав вибір: спізнюватися не можна, а тягнути сина насильно за руку йому теж не хотілося. І тут він згадав наша порада. «Денис, – звернувся він до сина, – ти засмутився через те, що я не купив тобі шоколадку, засмутився і образився на мене». В результаті сталося те, чого тато зовсім не очікував: хлопчик миролюбно вклав свою руку в татову, і вони швидко попрямували до автобуса.

Не завжди, звичайно, конфлікт вирішується так швидко. Іноді дитина, відчуваючи готовність батька або матері її слухати і розуміти, охоче продовжує розповідати про те, що трапилося. Дорослому залишається тільки активно слухати його далі.

Деякі важливі особливості і додаткові правила бесіди за способом активного слухання.

1. Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язковоповерніться до неї обличчям. Дуже важливо також, щоб її і ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте біля неї, візьміть її на руки або на коліна, можна злегка притягнути дитину до себе, підійти або присунути свій стілець до неї ближче. Уникайте спілкуватися з дитиною, перебуваючи в іншій кімнаті, повернувшись обличчям до плити або до раковини з посудом, дивлячись телевізор, читаючи газету, сидячи, відкинувшись на спинку крісла або лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї і ваша поза – перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре «читає» дитина будь-якого віку, навіть не віддаючи собі свідомого звіту в тому.

2. По-друге, якщо ви розмовляєте з засмученою дитиною,не слід ставити їй запитання. Бажано, щоб вашівідповіді звучали в стверджувальній формі.

наприклад:

СИН (з похмурим виглядом): Не буду більше водитися з Петром.

БАТЬКО: Ти на нього образився.

Можливі неправильні репліки:

– А що сталося?

Ти що, на нього образився?

Чому перша фраза батька більш вдала? Тому що вона відразу показує, що батько налаштувався на «емоційну хвилю» сина, що він чує і приймає його сум, у другому ж випадку дитина може подумати, що батько зовсім не з нею, а як зовнішній учасник цікавиться тільки «фактами», випитує про них. Насправді це може бути зовсім не так, і батько, задаючи питання, може цілком співчувати синові, але справа в тому, що фраза, оформлена як питання, не відображає співчуття.

Здавалося б, різниця між стверджувальною і питальною відповідями дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання «Що трапилося?» засмучена дитина відповідає «Нічого!», А якщо ви скажете «Щось сталося …», то дитині буває легше почати розповідати про те, що трапилося.

3. дуже важливо в бесіді«тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пам’ятайте, що цей час належить дитині, не забивайте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Дізнатися про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, «всередину» або вдалину, то продовжуйте мовчати – в дитини відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.

4. в вашій відповіді також іноді корисно повторити, що саме, як ви зрозуміли, сталося з дитиною, а потімпозначити її почуття. Так, відповідь батька в попередньому прикладі могла би складатися з двох фраз.

СИН (з похмурим виглядом): Не буду більше водитися з Петром.

БАТЬКО: Не хочеш з ним більше дружити. (Повторення почутого).

СИН: Так, не хочу.

БАТЬКО (після паузи): Ти на нього образився. (Позначення почуття).

Іноді у батьків виникає побоювання, що дитина сприйме повторення її слів як передражнювання. Цього можна уникнути, якщо використовувати інші слова з тим же змістом. Наприклад, в нашому прикладі слово «водитися» батько замінив на «дружити». Практика показує, що якщо ви навіть і використовуєте ті ж фрази, але при цьому точно вгадуєте переживання дитини, вона, як правило, не помічає нічого незвичайного, і бесіда успішно триває.

Звичайно, може статися, що у відповіді ви не зовсім точно вгадали, подію або почуття дитини. Не хвилюйтеся, в наступній фразі дитина вас поправить. Будьте уважні до її поправки і покажіть, що ви її прийняли.

Результати активного слухання:

1. Зникає або принаймні сильно слабшає негативне переживання дитини. Тут позначається чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.

2. Дитина, переконавшись, що дорослий готовий їїслухати, починає розповідати про себе все більше: тема розповіді(скарги) змінюється, розвивається. Іноді в одній розмові несподівано розмотується цілий клубок проблем і прикрощів.

3. Дитина сама просувається у вирішенні своєї проблеми.

4. Батьки повідомляють, як про диво, що діти самі досить швидко починають активно слухати їх.

5. Батьки самі відчувають зміни в собі. Дуже часто на початку занять з активного слухання вони діляться ось яким своїм неприємним переживанням. «Ви говорите, – звертаються вони до психолога, – що активне слухання допомагає зрозуміти і відчути проблему дитини, душевно поговорити з нею. У той же час ви вчите нас способу або методу, як це робити. Навчаєте будувати фрази, підшукувати слова, дотримуватися правил. Яка ж це душевна розмова? Виходить суцільна “техніка”, до того ж незручна, неприродна. Слова не приходять в голову, фрази виходять кострубаті, вимучені. І взагалі – нечесно: ми хочемо, щоб дитина поділилася з нами сокровенним, а самі “застосовуємо” до неї якісь способи.»Такі або приблизно такі заперечення доводиться чути часто на перших двох-трьох заняттях. Але поступово переживання батьків починають змінюватися. Зазвичай це трапляється після перших вдалих спроб вести бесіду з дитиною по-іншому. Успіх окрилює батьків, вони починають інакше ставитися до «техніки» і одночасно помічають в собі щось нове. Вони виявляють, щостають більш чутливими до потреб і прикрощів дитини, легше приймають її«негативні» почуття.Батьки кажуть, що з часом вони починаютьзнаходити в собі більше терпіння, менше дратуватися на дитину, краще бачити, як і чому їйбуває погано.Виходить так, що «техніка» активного слухання виявляється засобом перетворення батьків. Ми думаємо, що «застосовуємо» її до дітей, а вона міняє нас самих. В цьому – її чудова прихована властивість.

Що ж стосується занепокоєння батьків щодо штучності, «прийомів» і «технік», то подолати його допомагає одне порівняння, яке я часто наводжу на заняттях.

Добре відомо, що початківці балерини години проводять у позах, далеко не природних з точки зору наших звичайних уявлень. Наприклад, вони розучують позиції, при яких ступні ставляться під різними кутами, в тому числі під кутом 180 градусів.При такому «вивернутому» положенні ніг балерини повинні вільно тримати рівновагу, присідати, стежити за рухами рук … і все це потрібно для того, щоб потім вони танцювали легко і вільно, не думаючи вже ні про які техніки.

Так само і з навичками спілкування. Вони спочатку важкі і деколи незвичайні, але коли ви їхопановуєте, «техніка» зникає і переходить в мистецтво спілкування.

Джерело: Ю.Б. Гіппенрейтер“Общаться с ребенком. Как?”

Що ми знаємо про дитячі страхи?

Страхи - те, без чого не обходиться дитинство. Для здорового, нормального розвитку дитини переляк і страх - природна реакція на навколишній світ.
Кожному віку властиві свої страхи.
В 3 роки може з'явитись страх перед покаранням. Страхи в цьому віці виражені значно менше, якщо в дитини є можливість вільно виражати свої емоції і переживання, не пригнічується почуття власного «Я». Дуже важливо, щоб тато приймав активну участь у вихованні дитини.
Від 3 до 5 років багато дітей бояться казкових персонажів, болі, несподіваних звуків, води, транспорту, самотності, темноти, замкнутого простору. Страхи частіше зустрічаються у дітей, чиї батьки неспокійні і в той же час занадто принципові.
В 6 років іноді з'являється страх смерті (своєї чи рідних) він проявляється не прямо, а через страх нападу чужих людей, пожежи, стихії.
Дошкільники болісно переживають через сварки батьків. Вони бояться, що тато і мама не будуть разом, розлучаться.

Хвороби близьких також змушують дітей хвилюватись.
Звичайно, всі страхи з часом зникнуть, з ними не потрібно боротись. Але підтримати дитину, заспокоїти, дати йому відчути себе в безпеці обов'язково потрібно. Якщо ви бачите, що страхи не проходять довгий період, то дитині потрібна Ваша допомога.

Рекомендації «Як позбавити дитину від страхів»

1) Обережно виясніть причину страху.
2) Якщо дитина боїться темряви, замкнутого простору – включіть йому лампу, відкрийте двері, положіть йому в ліжечко улюблену іграшку.
3) Потрібно вчитись долати страхи за допомогою ігор, малювати, програвати ситуації, складати дитячі казки разом з дитиною.
4) Довіряти дитині завдання, з котрим він буде в змозі впоратись.
5) Будьте терплячими і уважними. За страхи не можна ругати і закомплексовувати власну дитину.
6) Контролюйте себе. Іноді ми несвідомо формуємо страхи дітей.
7) Поступово привчайте дитину до того, що вона боїться. Якщо дитина боїться собаки, то спочатку разом з дитиною понаблюдайте за нею здалеку і розкажіть про неї дитині.
8) Гарний прийом від дитячих страхів – вигадайте для дитини «чарівного захисника».

Як розвивати самостійність у дітей

Правила для батьків

Правило 1.Визнання особи дитини і її недоторканності. Відсутність свавілля в діях батька і матері.

Правило 2.Формування адекватної самооцінки. Людина з низькою самооцінкою постійно залежить від чужої думки, вважає себе недостатньою.

Формування самооцінки дитини залежить від оцінки її батьками, оскільки в ранньому віці дитина ще не уміє оцінювати сама себе.

Правило 3. Залучати до сімейних справ. Можна проводити мінінараду за участю всіх членів сім'ї, спільно планувати сімейні справи.

Правило 4.Розвивати силу волі дитини. Навчити проявляти витривалість, сміливість, мужність, терпіння. Учити докладати зусилля для досягнення мети.

Правило 5.Учити планувати. Складати план дій. Велику і складну справу розбивати на ряд менших конкретних дій.

Правило 6. З малих років залучати до праці. Вимагати виконання домашніх обов'язків, доручень. Можна налагодити домашнє виробництво – навчання ремеслу, підвищення самооцінки, зближення членів сім'ї.

Правило 7.Навчити спілкуватися з іншими дітьми, людьми. Модель батьківської поведінки.

Правило 8.Формувати етичні якості: доброту, порядність, співчуття, взаємодопомогу, відповідальність.

Як усунути конфлікти між дітьми.

Правило 1. Замість того, щоб старатися не помічати негативні почуття дитини по відношенню до брата або сестри, усвідомте їх самі і допоможіть усвідомити дитині. Назвіть передбачуване вами відчуття дитини, покажіть, що ви його розумієте. Розуміння відчуттів, їх назва -- цілюще впливає на дітей. Можна зробити інакше. Якщо ви назвете вголос не здійснювані бажання дитини (із-за чого і виникає нелюбов до "суперника” – перешкода для бажань), та ще і виразите своє співчуття, це принесе емоційне полегшення. Це може допомогти дитині зрозуміти, що саме його турбує і засмучує: не поява нового братика або сестри, а страх втратити те відчуття захищеності, яке давало упевненість у вашій винятковій, абсолютній любові до нього. Коли від дітей вимагають хороших відчуттів по відношенню один до одного, у них лише посилюється негативні відчуття. Коли ви дозволяєте дитині переживати негативні почуття – вислуховуєте її спокійно, показуєте, що розумієте її відчуття, це приведе до появи позитивних відчуттів.

Правило 2.Постарайтеся допомогти дітям знайти безпечний і нешкідливий вихід для їх негативних відчуттів: привчайте їх виражати свої відчуття в символічній формі (малюнок, ліплення, лист, вірші і т.п.). А не в лайці або бійках. Цьому саме і треба навчити дитину: усвідомлювати своє відчуття і уміти його конструктивно і безпечно виразити, а не забороняти собі це відчуття випробовувати. Коли дитині потрібно виразити почуття, поставте її перед вибором шляху виразу і допоможіть знайти найбільш конструктивний для даної ситуації. Цей навик – не миттєва реакція крику або бійки, а пошук конструктивного способу справитися з проблемою – допоможе їй і в майбутньому.

Правило 3.Втручаючись в бійки, припиняйте їх негайно, але при цьому прагніть не займатися з'ясуванням того, хто кривдник, а хто жертва. Приділіть увагу постраждалій дитині, виразіть віру в здатність дітей самостійно вирішувати свої суперечки без бійки. Не привчайте дітей до того, щоб їх суперечки вирішували батьки, заохочуйте їх самостійно вирішувати.

Треба постаратися не тільки перервати і заборонити бійку, але і підказати, якомога спокійніше і розсудливіше вирішити конфлікт, або перемкнути увагу дітей на те, що влаштовує обох, наприклад, на спільну справу або допомогу вам.

Правило 4.Намагайтесь не вимагати від дітей прояву любові. Ваша поведінка постійно перед очима дитини.

Правило 5.Віднесіться до негативних відчуттів дитини як до природних відчуттів, а не як до зловісних ознак того, що дитина зла, заздрісна, погана. Важливо зрозуміти: дитина не винна в своєму неприйнятті, ревнощі, в своїх відчуттях.

Діти, які схильні говорити неправду

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості , підступності, боягузтва.

„Чому вона бреше, - дивуються батьки – Адже ми її навіть не караємо!”Проте запитання доцільніше ставити інакше: не „чому вона бреше?”, а „ що заважає їй зізнатися ?” Це може бути страх упасти у власних очах( „Я – хороша , я не могла цього зробити”); страх протистояти дорослим („ Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим – легше збрехати, що вже зробила”) тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї” Чому ти збрехала ?” – не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте,їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пстку запитанням : „Ти знову брав плеєр?!”,- то дитина не може втриматися від брехні: „ Ні!Не брав!” А далі вже можна лише наполягати на своєму.
2. Замість того, щоб „відчувати брехню”, необхідно „повправлятися в умінні правдиво зізнаватись”. Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: „ Я сама не знаю , як це сталося. Мені дуже шкода, Я не хотіла тебе засмучувати...” тощо.
3. Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати помилки не страшно. А навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.
4. Не сподівайтеся, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність – це вже інша проблема виховання.

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Діти відчувають сум.

Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

Реагувати надто агресивно;

Не визнавати авторитетів;

Бути пасивними чи пригніченими;

Мати вигляд заляканих;

Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отриманнябажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.Негативні форми поведінки в суспільстві–найвпливовіші.Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно.У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4.Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

· Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

· Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Виховання агресивних дітей

1.Бути уважними до потреб дитини.

2.Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3.Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

4.Покарання не повинні принижувати дитину.

5.Навчати прийнятним способам вираження гніву.

6.Давати дитині можливість виявити гнів безпосередньо післяфрустраційноїподії.

7.Учити брати відповідальність на себе.

Деякі поради щодо спілкування і виховання агресивної дитини

1.Якщо дитина запальна і войовнича, то до такого підлітка слід бути уважним, роз’яснювати наслідки його поведінки, щоб він учився регулювати свої стосунки з іншими людьми.

2.Уникайте перегляду фільмів і телепередач зі сценами насильства, жорстокості.

3.У жодному разі не застосовуйте фізичного покарання.

4.Займіть дитину конкретною роботою, щоб енергія йшла на мирні цілі.

5.Доброзичливість і теплі стосунки, постійне спілкування та вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – усе це допоможе запобігти агресивності.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю.Б.Гіппенрейтер)

1.Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2.Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3.Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4.Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5.Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4. Не можна використовувати фізичних покарань.

5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Зовнішнє Незалежне Оцінювання та Державна Підсумкова Атестація – ситуація тривожна, але безпечна

Поради батькам.

1. Контролюйте, скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання небезпечне для психіки, послаблює імунітет і загострює хронічні захворювання дітей.

2. В екзаменаційний період дуже важливе харчування випускників. Воно має бути повноцінним. Підліткам слід давати продукти, які містять вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. У натуральному вигляді є в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині, волоських горіхах.

3. Споживання на добу до 8 склянок рідини позитивно впливає на організм. При цьому корисно пити звичайну воду, натуральні соки. Вживання кави не підвищуєпрацездатност, підсилює стрес, що призводить до підвищення роздратованості.

4. Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, переймайтеся їхніми проблемами, допомагайте розв'язувати їх. Займіть позицію «друга» для своїх синів і дочок.

Як подолати дитячу брехню.

Щоб боротися з брехнею, потрібно спершу виявити її причини, а тоді вже діяти. Діти ще не настільки майстерні актори, щоб уміло замаскувати свою брехню. Тому обман можна простежити у поведінці малюка. Існує кільказагальних ознак брехні:

·Зміна виразу обличчя, поява неусвідомлених рухів;

·Зміна темпу мовлення, зниження тону, заїкання;

·«забалакування», спроба змінити темп розмови;

·Зволікання з відповіддю.

Завдання батьків полягає в тому, щоб стримати дитину від брехні, викорінити в ній шкідливу звичку. Зазвичай, першою реакцією батьків на брехню дитини є покарання, хоча воно не завжди дає бажаний результат – дитина наступного разу може краще замаскувати свою брехню. Спробуйте побачити ситуацію очима дитини. Покажіть, що готові її вибачити.

Реагувати на брехню потрібно відповідно до вікової категорії дитини. Ваше завдання – дати дитині зрозуміти, що брехати – погано, і що брехня завжди викривається.

15 КОРИСНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРИЙОМІВ

Ці маленькі хитрощі спростять ваше життя і допоможуть легше впоратися зі стресовими ситуаціями.

· Коли в групі сміються кілька людей, кожен з них інстинктивно дивиться на того, хто йому більш симпатичний. Або на людину, яку хотів би вважати близькою.

· Якщо ви нервуєте, а вам потрібно виконати відповідальне завдання, пожуйте жуйку. Таким чином ви зможете заспокоїтися, тому що підсвідомо момент прийому їжі асоціюється з безпекою.

· Якщо на вас хтось кричить, зберігайте спокій. Можливо, цим ви ще більше роздратуєте співрозмовника, але потім у нього з'явиться сильне почуття провини за свою поведінку.

· Якщо відповідь співрозмовника вас не влаштовує або ви відчуваєте, що вона неповна, не перепитуйте. Просто уважно подивіться людині в очі. Тоді вона буде змушена продовжити розмову.

· Виявляється, не тільки емоції впливають на міміку, але й навпаки. Тому, якщо ви хочете відчути себе щасливим, посміхніться. В результаті, згодом ви робитимете це цілком щиро.

· Якщо це можливо, намагайтеся не починати речення зі слів "Я думаю"чи "Мені здається". Це очевидно, коли ви починаєте говорити, але деколи такі фрази свідчать про зайву невпевненість.

· Перед важливою співбесідою уявіть, що людина, яка буде її проводити, - ваш давній друг. Так ви будете почувати себе вільно і будете менше хвилюватися.

· Якщо ви навчитеся висловлювати трохи більшу радість при зустрічі з будь-ким, то з часом будете щиро раді бачити цю людину.

· Люди схильні поступитися вам в меншому, якщо перед цим відмовили вам у чомусь більшому.

· Фізіологічний прояв стресу дуже схожий на симптоми радісного збудження (важке дихання, прискорене серцебиття і т.д.). Якщо вам вдасться подивитися на стресову ситуацію як на виклик, негативний ефект від нервового напруження знизиться.

· Найчастіше люди не розрізняють простувпевненість в собій те, що ви дійсно розбираєтеся в чомусь. Алеякщо ви продемонструєте впевненість у своїх діях, люди тягнутимуться до вас.

· Якщо вам доводиться багато працювати з людьми, поставте позаду себе дзеркало. Більшість клієнтів поводитимуться ввічливіше - адже нікому не хочеться бачити себе злим і роздратованим.

· Якщо ви на зборах очікуєте від когось різкої критики, намагайтеся сісти поруч із цією людиною. В цьому випадку вона, швидше всього, буде добрішою і не зможе влаштувати вам прочухана з тією ж силою, з якою може це зробити на деякій відстані.

· Перше побачення краще організовувати в такому місці, де ви зможете отримати більше позитивних емоцій. Згодом приємні враження будуть асоціюватися з вами.

· Спробуйте під час знайомства визначити подумки колір очей співрозмовника. Зоровий контакт збільшує ймовірність відчути взаємну симпатію.

Створення емоційного благополуччя в сім’ї під час карантину

Ситуація, що охопила практично весь світ не може залишати осторонь майже нікого. Ми живемо в інформаційному потоці, який зараз переповнений негативними новинами і прогнозами, пов’язаними з епідемією коронавірусу.

Нові умови для роботи, взаємодії та відпочинку під час карантину часто стають випробуванням для більшості родин.

Тривога, страх, хвилювання можуть підсилювати напругу у стосунках, а обмежений простір підвищує дратівливість і відчуття ув’язнення.
Сьогодні ми переживаємо те, чого ніколи не переживали раніше – тому доводиться адаптуватися до нових умов родинної взаємодії. Перебування цілий день удома може посилити відчуття, що «я собі не належу», а в результаті виникає дратівливість.

Зараз дуже непростий період для всіх, і помилково вважати, що діти нічого не помічають. Вони на це реагують, навіть якщо просто віддзеркалюють поведінку батьків.

Що можуть зробити батьки, щоб допомогти дитині впоратись зі стресом під час карантину?

1. Говорити правду в доступному для дитини способі. Йдеться як про зміст (максимально правдивий і вичерпний), так і його емоційну подачу (спокійно, наскільки можливо, без страшних прогнозів).

Діти мають розуміти, що відбувається, чому, які реалістичні наслідки, що варто і чого не варто робити, думати, переживати. Також мають розуміти, чому змінилася поведінка батьків, чим викликане їхнє хвилювання, розмови, про що саме йдеться в новинах по телевізору. Інакше дітлахи можуть придумати ситуацію, якої немає, можуть фантазувати, що вони в чомусь винні, можуть катастрофізувати, боятися , уявляти собі багато страшних речей…

2. Наповнювати життя дитини цікавими та ресурсними справами. Йдеться про спорт, спілкування з друзями, спільне проведення часу (прогулянки, ігри , перегляд кіно)… Основна ідея – створити внутрішнє міцне переконання, що життя продовжується, в ньому є багато доброго та позитивного.

3. Підтримувати звичний режим. Важливо не змінювати звичний хід дитячого життя. Не скорочувати час сну через те, що всі хвилюються, обговорюють, телефонують… Не відмовлятись від щоденних ритуалів, наприклад, поцілунків на ніч чи читання книжок. Не порушувати щоденну рутину – так само, як і завжди, робити домашні завдання, спільно вечеряти…

Чого не можна робити?

Мовчати, не договорювати, не пояснювати, лякати, дозволяти «зависати» в тривожних новинах та розмовах, відмовлятись від життєвих радощів, обмежувати спілкування та час з дітьми.

Проте життя триває і вимагає від нас тверезої оцінки ситуації й адекватності. Як же зберігати спокій, емоційне благополуччя в сім’ї та не піддаватися паніці?

Як дорослим самим лишатися спокійними в подібних ситуаціях?

1.Обмежувати час в Інтернеті, перед телевізором та іншими джерелами новин. Краще провести його з дітьми або за справами, що само собою знизить тривогу.

2.Максимально структурувати та наповнювати день, щоб зменшити простір для тривожних думок.

3.Обмежити спілкування з людьми-джерелами паніки. Паніка шкідлива і дуже вірулентна.

4. Не виключати зі щоденності речей, які надихають та радують.

Батькам потрібно фільтрувати своє інформаційне поле, щоб не піддаватися паніці, оскільки їх паніка однозначно може передатися дітям. Важливо не розповідати дітям нереальні історії, а говорити все, як є. Природно, зважаючи на вік дитини. Дуже маленьким дітям і не потрібно знати якихось деталей. Достатньо загального опису ситуації. Дитині потрібно дати відчуття, що все добре,– тож можна сказати, що щось відбувається, але ви (або хтось інший) усе контролюєте.

І найважливіше – всією сім’єю будувати плани на майбутнє. Наприклад, вирішіть, як ви будете відпочивати влітку. Це теж частина нашого звичного життя, і означатиме для дитини, що точно не сталося нічого катастрофічного.

Якщо дитина вже піддалася паніці, то можна з нею малювати. Також можна, наприклад, полопати повітряні кульки – так ми вивільняємо нашу агресію. Ще розслабитись допоможе масаж. І, звісно, потрібно просто говорити з дитиною. Не про те, що відбувається в країні, а на будь-які інші теми. Молодшим дітям потрібно, насамперед, дати певність, що ваша родина готова до невизначеності й до будь-чого в майбутньому.

Дорослим людям важко перебувати в ізоляції, а дітям це набагато складніше. Наше ставлення до дітей у цей період має бути толерантним, більш підтримувальним і спокійним, ніж зазвичай.

Тому в нових умовах слід переглянути розподіл обов’язків та організації простору.

Що може допомогти налагодити взаєморозуміння у родині? 1. Варто переглянути сталий РОЗПОДІЛ ОБОВ’ЯЗКІВ в родині в залежності від навантаження на роботі та віку дітей. В кризових ситуаціях дуже важлива КОМАНДНА РОБОТА. Частину обов’язків по господарству доручайте дітям, навіть якщо їх виконання буде неідеальним. Поясніть, що в умовах карантину ви потребуєте від них більше допомоги. З дорослими членами родини також варто домовитись про взаємодопомогу. Наприклад, чоловік може взяти на себе приготування сніданку, обіду чи вечері. А жінка може виходити з дітьми на прогулянку. Малих дітей можна вкладати спати дорослим по черзі.

2. Виділіть робоче місце та складіть ГРАФІК, хто коли із дорослих працює, а інший тим часом приглядає за дітьми та господарством.

3. Виділіть НАВЧАЛЬНЕ МІСЦЕ для дитини. В цей час важливо, щоб дитина взяла на себе трохи більше обов’язків, принаймні, тримати своє навчальне місце у порядку, складати зошити, канцелярію.

4. Простіше утримувати порядок, коли кожний ПРИБИРАЄ ЗА СОБОЮ. Введіть таке правило у родині.

5. Складіть РОЗПОРЯДОК ДНЯ – це організовує родину та надає відчуття стабільності, яке було порушене епідемією. Важливо, щоб у розпорядок дня була включена не лише робота та дитяче навчання, але й час для спорту, відпочинку, розваг та приємних ритуалів.

6. Незважаючи на графік, залишайте місце для СПОНТАННОСТІ ТА ТВОРЧОСТІ! Гарний настрій та взаємопідтримка – перш за все!

7. Заспокоює та гармонізує ТВОРЧІСТЬ РУКАМИ. Внесіть у ваш розпорядок дня творчість чи роботу руками: приготувати з дітьми обід, спекти пиріг, наліпити вареників, посадити насіння, квіти, щось зв’язати чи пошити.

8. Під час карантину порушується ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР. Кожному члену родини потрібен ЧАС НАОДИНЦІ. Якщо простір обмежує, складайте графік «усамітнення». Поважайте бажання кожного побути наодинці! В карантинний час це стає значимою потребою, ігнорування якої призводить до емоційних зривів. Організовуйте з дітьми інтровертні ігри: побудувати удома хатку із подушок чи коробок, помалювати наодинці, послухати музику у навушниках.

9. Дізнайтеся про данське мистецтво щастя - «Хюґе». В країнах, де мало сонця і тепла, люди навчилися створювати затишок вдома і НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ПРОСТИМИ РЕЧАМИ домашньої атмосфери: загорнутися у м’якенький плед, заварити ароматний трав’яний чай, одягнути тепленькі шкарпетки, спостерігати за природою у вікно чи дивитися комедію, готувати випічку, слухати музику...

10. Обмеження у пересуванні потрібно компенсувати ФІЗИЧНОЮ АКТИВНІСТЮ. Проводьте зарядку всією родиною, по можливості виїжджайте в ліс. Наприклад, діти можуть присідати чи віджиматися, змагаючись із батьками. Фізична активність вкрай важлива для зміцнення здоров’я дорослих і дітей, зняття в них емоційної напруги.

Карантин загострює потребу сімей вчитися здоровому партнерству та взаємопідтримці, вирішувати конфлікти, а не вибухати від найменшої дрібниці.

Важливо визнавати усі ці різні відчуття в собі і висловлювати їх прямо, в безпечний спосіб, не прискіпуючись до побутових дрібниць,
щоб емоції не накопичувались і не вибухали, а минали, знаходячи адекватний вихід назовні. Дбайте про себе і свою родину!